Мармуровоморський регіон Туреччини

Археологічна пам’ятка Троя, Чанаккале

Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 1998 р.

Місто Трой, або Троя, як це згадується в епічній «Іліаді» Гомера, розташоване біля входу в протоку Дарданелли, на відстані 30 км на захід від Чанаккале. Протока є місцем подій, що згадуються у легенді про Геро та Леандра, прославлених улюбленців грецької міфології. Вона також відіграла значну роль і в історії. У 480 р. до н. е. перська армія Ксеркса I перетнула протоку через Понтонний міст, як і Олександр Македонський у 334 р. до н. е. під час свого походу проти Персії. Протока завжди мала велике стратегічне й економічне значення як ворота до Стамбула та Чорного моря з боку Середземного моря. «Вітри принесли багатство Трої». Дійсно, сильні північні вітри в цій області ускладнили перехід через Дарданелли, а нижня зворотна течія під Дарданеллами ще більше погіршувала ситуацію. Моряки помістили глибоку сітку під човном, що дозволило їм сповільнити зворотну течію і перетнути протоку. У будь-якому випадку човни повинні були чекати в гавані Трої, і оскільки вона була прямо на перехресті шляхів, завдяки торгівлі місто стало надзвичайно багатим. Процвітання породжувало стрімкий культурний розвиток, і розкопки підтвердили згадки про багатство, описане ще в «Іліаді».

Розкопки виявили послідовність із дев’яти основних шарів, що представляють дев’ять періодів. Ще один шар був виявлений у 2019 р., що дало право датувати Трою 3600 р. до н. е. Троя VII, яка була знищена вогнем приблизно в ХІІІ столітті до н. е., — ймовірно, місто царя Пріама, яке описане в «Іліаді» Гомера. Гомер увічнив Трою в оповіданнях про царя Пріама, Гектора, Паріса і прекрасну Єлену. Символічний дерев’яний Троянський кінь служить нагадуванням про легендарну війну. Нещодавні розкопки не залишили сумнівів, що Троя була анатолійським містом. Відкриття халколітичного кургану на Дарданеллах заповнило історичну прогалину, а виявлена лувійська печатка засвідчила про зв’язок лувійців з містом. У хеттських текстах йдеться про договір між хеттами та принцом Алаксандусом Вілусським (Alakşandu of Wiluşa), якого в «Іліаді» ідентифікують як Олександра Іліоського, більш відомого як Паріс із Трої. Грецьку Трою у бронзову добу називали Вілуса/Тавриса. Трой також офіційно заявив про своє походження від Римської імперії через Енея. Сьогодні міські стіни Трої VI нагадують про велике гомерівське місто, яке чинило опір грекам. Храм Афіни, центральний мегаронний комплекс Трої II, палац Пріама з Трої VI, Святилище Деметри, Одеон і сусідній Булейтеріон римського періоду все ще знаходяться у відносно хорошому стані. У новому музеї будинків Трої зберігаються дорогоцінні предмети з цього місця та багато скарбів. Скарби, вивезені Генріхом Шліманом, ймовірно, колись повернуться у свій законний дім. 30 вересня 1996 р. уряд Туреччини оголосив місцевість Трої та її безпосередні околиці Національним історичним парком, і це місце було внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у 1998 р.

Місця битв у Чанаккале (Дарданелли) та Геліболу (Галліполі) у Першій світовій війні, Чанаккале

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2014 р.

Чанаккале та Геліболу відомі у всьому світі завдяки битві, яка відбулася тут на початку Першої світової війни. У Туреччині битва відома як битва під Чанаккале, а на Заході — як Дарданельська операція. Дарданельська операція відбулася на півострові Галліполі в період із 17 лютого 1915 р. до 9 січня 1916 р. Держави Антанти, або Союзники Першої світової війни (Великобританія, Франція та Росія), прагнули послабити Османську імперію, взявши під контроль турецькі протоки. Це дало б можливість бомбардувати лінкорами союзників османську столицю Константинополь (сучасний Стамбул) і відрізало б її від азіатської частини імперії. У разі поразки Османської імперії Суецький канал був би в безпеці, що гарантувало б відкриття шляху постачання через Чорне море до портів Росії впродовж усього року. Спроба союзницького флоту захопити Дарданелли в лютому 1915 р. зазнала невдачі, після чого в квітні 1915 р. відбулася висадка морського десанту на півострів Галліполі. У січні 1916 р., після восьмимісячних боїв, у результаті яких кожна зі сторін зазнала великих втрат (приблизно по 250 000 жертв), наземна кампанія була припинена, а війська виведені. Це було страшною поразкою для організаторів, особливо Вінстона Черчилля, тоді як кампанія вважалася великою османською перемогою. У Туреччині ця подія розглядається як вирішальний момент в історії держави, фінальне посилення оборони Батьківщини, коли Османська імперія відступала. Ця боротьба лягла в основу війни за незалежність Туреччини та проголошення Турецької Республіки через вісім років, а Мустафа Кемаль Ататюрк, який був відомим на посаді командира в Галліполі, став її засновником і президентом. Зараз поля битв знаходяться на території національного парку; разом з військовими могилами, численними пам’ятниками та пов’язаними з війною артефактами вони зареєстровані як «історичні місця та об’єкти».

Археологічна пам’ятка Ассос, Чанаккале

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2017 р.

Ассос — це, мабуть, одне з наймальовничіших і найпрекрасніших стародавніх міст Туреччини. Стародавнє місто розташоване на скелястому пагорбі, на території сучасного турецького села Бехрамкале на відстані 17 кілометрів на південь від району Айвачик у провінції Чанаккале. Із цього місця відкривається прекрасний вид на острів Лесбос. Археологічні дані свідчать, що ця територія була заселена ще у період бронзової доби. IV століття до н. е. — період великого процвітання для Ассоса, коли містом, а також рештою півострова Троада (сьогодні — півострів Біга) та островом Лесбос правив Гермій Атарнейський, учень, а згодом тесть Платона. У 348 р. до н. е. в Ассос приїхав Арістотель і заснував тут філософську школу, де викладав три роки. Місто складається з двох частин, які можна відвідати: акрополя та нижнього міста. В акрополі розміщений найдавніший доричний храм в Анатолії, храм Афіни, фортифікаційні стіни та турецька мечеть раннього періоду. Ви можете пройти стежкою до нижнього міста і відвідати агору, бульвар, гімназію, а також насолодитися прекрасним видом з театру на острів Лесбос.

Бурса і Джумаликизик: Народження Османської імперії, Бурса

Включена до списку Світової спадщини ЮНЕСКО у 2014 р.

Османська імперія була однією з найвпливовіших у світі та однією з імперій з найдовшим періодом існування, оскільки її історія налічує понад 600 років. Хеттська, Римська та Османська імперії мали багато спільних рис, таких як загальні закони, повага до всіх релігійних вірувань, державний захист торгівлі та гарантія безпеки і справедливості. Турки прибули із Середньої Азії, і в 1071 р. н. е. розгромили візантійців на східному кордоні та увійшли до Анатолії. Кілька тюркських племен оселилися по всій Анатолії, і в 1299 р. одне із цих племен на чолі з Османом стало початком світової імперії поблизу Бурси в місті Сегюті. Слово «Osmanlı» («османли»), що походить від «Osman» («осман»), стало відомим на Заході як «Ottoman» («оттоман»).

Незабаром Осман та його син Орхан розширили імперію та перенесли її першу столицю до Бурси. Бурса була столицею Османської імперії протягом 1335–1363 рр. Османською мовою місто називали Хюдавендігар (Hüdavendigar), що означає «Божий дар». У Бурсі є кілька пам’яток раннього османського періоду, таких як мечеть Улу (Велика мечеть Бурси), Критий або Шовковий базар, Зелена мечеть та могили Османа й Орхана. На території замку розміщено багато будинків, що відображають пізньоосманську архітектуру. Над Бурсою височіє гора Улудаг, стародавній мізійський Олімп, і на ній знаходиться загальновідомий гірськолижний курорт. У Бурсі також є термальні ванни, старі османські будинки, палаци та кілька музеїв.

Джумаликизик — це широко відоме сільське поселення, що знаходиться на відстані 10 км від Бурси і є зразком раннього османського архітектурного стилю цивільних сільських будинків. Воно було побудоване як село Вакіф (або Вакуф, «благодійний фонд» за ісламським законодавством) біля підніжжя гори Улудаг за часів правління османського султана Орхана Газі (1326–1360 рр.). Джумаликизик налічує 270 історичних будинків. Більшість будинків тут триповерхові. Вони були побудовані як суміжні, що створює атмосферу братерства, співпраці та добросусідських відносин. Приватне життя сім’ї була важливим фактором при побудові цих будинків. Серед матеріалів, які використовувались, були дерево, покрівля та щебінь. Бруковані вулиці досі є вузькими і все ще мають середньовічну водостічну систему. Бурса та Джумаликизик разом представляють поєднання міської та сільської системи, яка була створена для процвітання та забезпечення розвитку першої столиці Османської імперії.

Історичні райони Стамбула, Стамбул

Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 1985 р.

Стамбул був столицею двох великих світових імперій: Східної Римської (Візантійської) імперії та Османської імперії. Слугуючи столицею майже 1600 років, Стамбул є чи не найкращим у світі музеєм просто неба. Довга та багатокультурна історія міста знайшла своє відображення у незліченних спорудах незмірної культурної цінності. До цього об’єкту Світової спадщини ЮНЕСКО входять такі будівлі та споруди, як-от мис Сарайбурну (відомий англійською мовою під назвою Серальйо-Пойнт), Палац Топкапи, Софійський собор, Мечеть Султана Ахмета (відома також як Блакитна мечеть), Церква Святої Ірини, Мечеть Зайрек, Мечеть Сулейманіє, Мечеть Мала Софія і стіни Константинополя. Історичні райони Стамбула становлять групу пам’яток у районі Фатих і входять до списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 1985 р.

Мечеть Селіміє і її соціальний комплекс, Едірне

Входить до списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2011 р.

Найвідомішим архітектором османського періоду, без сумніву, був Мімар Сінан (архітектор Сінан), який жив у XVI столітті, в час найвищого розвитку Османської імперії за часів Сулеймана Пишного. Мечеть Селіміє розташована в Едірне, стародавньому Адріанополісі, колишній столиці (до Стамбула) Османської імперії. Сінан вважав мечеть Селіміє своїм шедевром. Він побудував мечеть Селіміє (1568–1575 рр.) у віці 80 років за часів правління султана Селіма II. Розташування мечеті дає можливість припустити, що Сінан також був чудовим планувальником міст, оскільки мечеть видно з великих відстаней. Мечеть є кульмінацією централізованих куполоподібних планів Сінана, де великий центральний купол піднімається над вісьма масивними колонами, між якими знаходяться вражаючі заглиблені аркади. Мечеть Селіміє вважається найкращим зразком мечетей з вісьма колонами. Елегантні куполи, що сягають до небес, і високі тонкі мінарети характеризують османську архітектуру мечеті; проте лише кілька мечетей настільки візуально приголомшливі та архітектурно значущі, як ця. Комплекс мечеті Селіміє має чималий розмір, 190 × 130 метрів, і складається з мечеті, двох квадратних медресе, Арасти (торгового центру) та богословської школи. Круглий купол стоїть на восьми куполах з мукарнами, які підтримуються вісьма великими колонами. Мукарни виходять назовні і піднімаються, створюючи ефект перекриття та дозволяючи звільнити простір нижче, щоб відкрити вид безпосередньо до купола, що не переривається колонами.

Ізнік, Бурса

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2014 р.

Стародавнє місто Ізнік називали Нікея (Nicaea або Nicea), і в першу чергу воно було відоме як місце проведення двох Вселенських соборів. Місто Ізнік розташоване поруч із озером Ізнік (стародавня назва — озеро Асканій), на відстані 75 км до Бурси та 150 км до Стамбула. Нікея тісно пов’язана з Першим і Другим Нікейськими соборами (які згодом стали відомими як Перший і Сьомий Вселенські Собори Християнської Церкви) та Нікейським символом віри, який походить від Першого Собору і є ствердженням віри, що використовується в християнській літургії. Це також була столиця Нікейської імперії після Четвертого хрестового походу в 1204 р., аж до відвоювання Константинополя візантійцями в 1261 р. Стародавнє місто з усіх боків оточене фортифікаційними стінами. Вони, в свою чергу, оточені подвійним ровом навкруги, а також мають понад 100 веж у різних місцях. Великі ворота з трьох приземлених боків стін слугували за єдиний вхід у місто. Стародавні стіни з їх вежами та воротами збереглися до сьогодні у чудовому стані. Руїни мечетей, лазень та будинків, розпорошених серед садів та багатоквартирних будинків, які зараз займають значну частину простору в межах римських та візантійських укріплень, свідчать про те, що колись центр міст Османської імперії мав важливе значення. Поза стінами знаходяться залишки стародавнього водопроводу. Успенська церква, головна грецька православна церква в Нікеї, була однією з найважливіших в архітектурі візантійських церков Малої Азії. Собор Святої Софії в Нікеї, де проходив Другий Нікейський собор, був перетворений на мечеть, коли османи захопили місто в 1337 р. В османський період Ізнік став відомим завдяки виробництву черепиці. Керамічна плитка міста Ізніка прикрашає мечеть Султана Ахмета в Стамбулі, відомої на Заході під назвою Блакитна мечеть. У даний час проводяться розкопки в османських печах, де колись виготовляли кахель історичного міста Ізніка.

Міст Узункьопрю, Едірне

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2015 р.

В Едірне, стародавньому Адріанополісі та колишній столиці Османської імперії до Стамбула, знаходяться численні шедеври, у тому числі знаменита мечеть Селіміє та кілька мостів. Міст Узункьопрю (Uzunköprü), найдовший кам'яний міст у світі, був побудований у XV столітті через річку Ергене за наказом османського султана Мурада II. Його довжина становить 1392 метри, і він загалом прикрашений 174 арками.

Палацовий комплекс Йилдиз, Стамбул

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2015 р.

Палацовий комплекс Йилдиз, що був резиденцією султана наприкінці ХІХ століття, розташований на пагорбі з видом на Босфор. Територію палацу Йилдиз придбали за часів султана Ахмеда I на початку XVII століття і використовували, як місце для відпочинку султана Мурада IV та султана Селіма III. На цій території знаходився павільйон, названий на честь матері султана Селіма III Валіде Султан Міхрішах. Хоча багато доповнень було внесено різними султанами, лише в часи правління Абдулхаміда II наприкінці ХІХ століття в Йилдизі було побудовано царський палац. Попередники Абдулхаміда мешкали у палаці Долмабахче, а палац Йилдиз використовувався лише як місце перебування султана з 1889 до 1909 р., після чого Долмабахче знову став резиденцією султана. Основу палацового комплексу Йилдиз становлять павільйон Чадир (Çadir), Мальтійський павільйон, павільйон Шале (Şale), Оперний театр і театр, Палацовий музей, Імператорський фарфоровий завод та державні установи. Мечеть, якою користувався султан Абдулхамід у п’ятницю під час церемонії Селамліка, також стала частиною комплексу. Сьогодні Комплекс Йилдиз функціонує як парк і музей, а павільйон Шале використовується для проведення приватних прийомів.

Комплекс мечеті Нуросманіє, Стамбул

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2016 р.

Мечеть Нуросманіє — це мечеть XVIII століття, яка є частиною комплексу в історичному районі Фатіх у Стамбулі. Мечеть названа на честь Османа III (1730–1754 рр.). Вона отримала назву «Світло Османа» через велику кількість вікон, які пропускають багато світла всередину мечеті. Мечеть почали будувати за часів султана Махмуда I в середині XVIII століття, а закінчили за правління султана Османа в 1755 р. Комплекс, відомий з турецької як «кюлліє» («külliye» — у перекладі «складний»), складається з мечеті, медресе, імарету (громадської кухні), монументальної гробниці, громадського фонтана та бібліотеки з надзвичайно багатою колекцією книг та рукописів. Комплекс Нуруосманіє вважається одним з перших зразків архітектури османського бароко завдяки таким елементам, як-от перебільшена орнаментація, великий купол, фокус на світлі, велика кількість вікон, нішевий міхраб та багатокутний двір.

Комплекс султана Баязида II: Центр медичного лікування, Едірне

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2016 р.

У місті Едірне, стародавньому Адріанополісі і колишній столиці (до Стамбула) Османської імперії, знаходиться багато архітектурних шедеврів, у тому числі Комплекс Султана Баязида II. Комплекс є найвідомішим зразком «кюлліє» (külliye), комплексу будівель османської архітектури, центром яких є мечеть. Будівництво комплексу розпочалося в 1484 р. Його відкрили для відвідувачів у 1488 р. Він був побудований під патронажем султана Баязида II. До складу комплексу входять, серед іншого, мечеть, лікарня (darüşşifa), медична школа, два гостьові будинки і міст. Лікарня використовувалася протягом чотирьох століть і була втіленням «цілісного підходу» до медицини та лікування психічних розладів, вирізняючись такими особливостями, як централізована система планування, вентиляція та освітлення, літні і зимові палати для пацієнтів і музична сцена. Наразі в будівлі знаходиться музей, присвячений історії медицини.

Дизайн, Стамбул

Мережа креативних міст ЮНЕСКО