Середземноморський регіон Туреччини

Печера Караїн, Анталія

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 1994 р.

Караїнська печера знаходиться на відстані 35 км на північ від Анталії. Це одна із шести печер із засвідченням доісторичного поселення, виявленого в цьому регіоні, що вказує на важливість ранньої діяльності людини в цій місцевості. Печера викликає зацікавленість знайденими тут знахідками доби палеоліту. Розкопки показали, що поселення людини прямоходячої (Homo erectus) тут розпочалося ще 700 тис. р. до н. е. і тривало безперервно протягом усієї доби палеоліту аж до візантійських часів. Тут також був виявлений фрагмент черепа неандертальця, який зараз експонується в музеї Анталії. Також були знайдені палеолітичні та неолітичні крем’яні леза, скребки і наконечники стріл. Увагу дослідників особливо привернуло різьблення людського обличчя, стилістично схоже на артефакти натуфійської культури, що процвітали в Леванті в період мезоліту.

Монастир Алахан, Мерсін

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2000 р.

Монастир Алахан розташований приблизно на відстані 100 км на північ від Сіліфке в Таврійських горах. Природні пейзажі цього району вражають і додають величності монастирю. В части Античності місцевість буда відома як Кілікія, а Кілікійські ворота (перевал Гюльок), прохід через Таврські гори, що поєднує низинні рівнини Кілікії з Анатолійським плато, були відомими пам’ятками. Хоча монастир Алахан не розташований на Кілікієвих воротах, він знаходився на відстані приблизно 100 км на схід, на іншому головному шляху, який також забезпечував доступ із Середземного моря до внутрішніх районів від прибережжя через перевал Сертавул. Цей гірський перевал проходив по дорозі з Коньї (стародавньої Іконії) через Караман (стародавню Ланарду (Lanarda)) до узбережжя Середземного моря.

Фортеця і судноверф Аланії, Анталія

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2000 р.

Аланія — відоме курортне місто на Середземному морі, до якого можна дістатися як через аеропорт Анталії, так і через аеропорт Газіпаша-Аланія. Аланія розташована на давніх кордонах Кілікії, а її колишня назва — Коракесіон. Із цього раннього періоду залишилося дуже мало пам’яток, але набагато більше дійшло до наших днів з періоду сельджуків. У період сельджуків Аланію називали Алай, і це було головне місто сельджуків на Середземному морі, особливо в XIII столітті. Фортеця Аланії, цитадель епохи сельджуків, що датується 1226 р., височіє над усім містом і є визначною історичною пам’яткою. Більшість відомих пам’яток міста знаходяться всередині і навколо фортеці. У різних частинах ділянки фортеці розташовані візантійська церква, мечеть Сулейманіє та караван-сарай, а також старовинні міські стіни, що оточують більшу частину східного півострова. Кизил Куле (Червона вежа), символ міста — це висока цегляна будівля, що стоїть у гавані під фортецею. На даний час тут розміщений Етнографічний музей Аланії. Терсане (судноверф) Аланії, який захищений оборонними стінами, залишається одним із найкращих зразків середньовічної військової архітектури. Судноверф була розділена на п’ять склепінних бухт з рівносторонніми загостреними арками. Вона була побудована у III столітті н. е.

Національний парк «Гора Гюллюк-Термессос», Анталія

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2000 р.

Термессос — це, мабуть, одне з найбільш привабливих і вражаючих старовинних міст не лише Туреччини, а й усього світу. Національний парк «Гора Гюллюк-Термессос» ще більше підкреслює неповторну красу місцевості. До Термессоса можна легко дістатися з Анталії, до якої потрібно їхати 35 км на північний захід по дорозі Денізлі — Ізмір. Назва Темессос і давня назва гори Гюллюк (Солімос) походять від імені Солімея — анатолійського бога, котрого пізніше ототожнювали із Зевсом. Мешканці Термессоса насправді відзначали: «Ми не є ні пісідійцями, ні лікійцями, але ми соліміанці», маючи на увазі їх священну гору та головне божество міста Зевса Солімея. Коли Олександру Македонському не вдалося захопити місто в 333 р. н. е., він порівняв його з орлиним гніздом. Олександр навіть не намагався взяти його в облогу, вважаючи за краще йти далі. Історик Арріан з Нікомедії обмірковував, що навіть незначні військові сили могли захищати Термессос завдяки його чудовим природним укріпленням. Оскільки донедавна не було сучасних населених пунктів чи доріг, що вели вгору по місту, більшість будівель здебільшого є непошкодженими та дарують відвідувачам неповторне відчуття прогулянки у минуле.

Щонайменше пів дня потрібно, щоб відвідати Термессос. Місцевість відома, до речі, завдяки чотирьом кладовищам, де знаходяться чудові зразки гробниць пісідійців, театру з дивовижним видом на гору Солімос та місцями для 4–5 тис. глядачів, булетеріону елліністичного періоду, що стоїть на своїй первісній висоті, вражаючим цистернам та водним системам, храмам, лазням і колонадам вулиць. Також не можна не згадати про вражаючий пейзаж та ліси.

Кекова, Анталія

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2000 р.

Кекова — це, радше, назва району, а не міста чи стародавнього міста. Він розташований на відстані приблизно 200 км на захід від Анталії та 250 км на схід від Фетхіє. Кекова — ансамбль мальовничих островів та численних заток. Уздовж північного берега острова Кекова землетруси спричинили занурення старовинних будинків під прозору воду, створивши таким чином затонуле місто. На території заборонено плавати або займатися дайвінгом; однак руїни можна побачити з човна. По всій території знаходяться стародавні руїни лікійського періоду. Руїни стародавнього лікійського міста Сімени виходять на затоку Кекова і знаходяться під валами римського замку, в якому розміщений невеликий театр, врізаний у скелю. Піднявшись на вершину, ви побачите з висоти пташиного польоту затоки, бухти, острів та яхти, що пливуть по прозорій воді. На відстані ви побачите численні саркофаги, розкидані по пагорбах. З іншого боку знаходиться мальовниче село Узаджиз (Üçağız), колись давнє лікійське місто, яке називали Тіміуса (Theimiussa) — обидві назви означають три гирла, що стосуються відкриття входу в море через три бухти.

Церква Святого Миколая, місто Демре, Анталія

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2000 р.

«На західній околиці села Демре знаходиться знаменита церква Святого Миколая Мірлікійського, яку відвідували в колишні часи паломники, а тепер відвідують туристи», — написав професор Джордж Бін. Святий Миколай Мірлікійський, за переказами, народився у Патарі 15 березня 270 р. і був єпископом Міри. Він славився чудесами, які чинив, і це принесло йому ім’я Миколай Чудотворець. Він вважається святим покровителем в Греції та Росії, а також покровителем дітей, купців, моряків, вчених та багатьох інших. Хоча про історичну особу Святого Миколая відомо небагато, мало хто сумнівається, що він справді жив і помер у Мірі. Церква Святого Миколая в Демре — це давня східноримська церква, присвячена святому і побудована, як вважають, над похованням Святого Миколая. Вона була досліджена турецькими археологами. Також, щоб захистити споруду, був доданий дах. Саркофаг святого знаходиться всередині церкви і має кириличні написи, вирізані під час реставрацій, проведеної російськими майстрами в XIX столітті. В XI столітті саркофаг був осквернений групою купців, які вивезли частину останків святого у своє рідне місто Барі в Італії — тому святий також відомий як Миколай Барійський. Однак Святий Миколай, мабуть, найвідоміший у всьому світі як історичний прообраз Санта-Клауса.

Церква Святого Павла, криниця Святого Павла та довколишні історичні квартали, Тарсус

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2000 р.

Святий Павло, або апостол Павло, є, мабуть, однією з найважливіших постатей раннього християнства. Павло народився в єврейській родині в Тарсусі, місті на півдні Туреччини, між Мерсіном і Аданою. У Біблії він згадується як «Савл (Павло) із Тарси». Святий Павло вважається однією з найважливіших постатей Апостольської ери, і його вплив як на західне, так і на східне християнство є досить значним. У 1704 р. П. Лукас писав, що в Тарсі Павлом була побудована церква. В. Ланглуа відвідав Тарсу у 1851 р. і підтвердив цей факт. За переказами, церква Святого Павла датується XI століттям. Однак теперішня споруда, безкупольна базиліка, датується серединою XIX століття. Сторони вікна центрального нефу колись прикрашали ангели й пейзажні зображення. На стелі є фрески Ісуса посередині та Матвія, Марка, Луки й Івана з двох сторін. Окрім церкви, серед інших цікавих місць є історична криниця, відома як Святий колодязь Павла, стародавня вулиця та стародавні арочні римські ворота.

Стародавні міста Лікійської цивілізації, Анталія

Включені до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО у 2009 р.

Стародавні міста Лікії розташовані на півострові Теке, приблизно між Анталією та Фетхіє. Перше поселення району відноситься до часів палеоліту: в печері Караїн поселення розпочало існування приблизно 700 тис. р. до н. е. та існувало до візантійських часів. Крім того, печера Бельдібі, яка датується 35 тис. р. до н. е., була сучасницею з Ласко й Альтамірою у Франції та Іспанії. Міські поселення почалися тут у бронзову добу (3000–1200 рр.) і найкраще представлені поселеннями Ельмалі, Тлос і Хацілар. Джерела, що датуються II тисячоліттям до н. е., згадують плем’я під назвою «лука» або «лукка», а хеттський цар Суппілуліума згадує про своє завоювання «країни Лікії» в XIV столітті до н. е. На думку істориків, слово «лукка» означає «земля світла». В «Іліаді» Гомер згадує лікійців як хоробрих воїнів у Троянській війні, як союзників царя Пріама, що прийшли з Лікії, з берегів бурхливої річки Ксанф. Сьогодні ми знаємо, що лікійці були корінними анатолійцями, які розмовляли не грецькою мовою, а мовою, що називається лікійською і була пов’язана з лувійською, найдавнішою відомою індоєвропейською мовою, яка виникла в центральній Анатолії. Лікійці створили вражаючу цивілізацію, особливості якої можна спостерігати найбільше в їхніх унікальних конструкціях гробниць. Лікійська стежка — це 500-кілометрова стежка, яка проходить через Лікію і останніми роками стала надзвичайно популярною. Міста, які можна відвідати у західній частині: Лікія, Тлос, Ксанф, Патара, Пінара та Тельмесос; у центральній: Лікія, Антифелос, район Кекова, Аріканда, Лімира та Міра; а західніше — Олімп і Фаселіс. У середині I століття до н. е. була створена Лікійська ліга, яка включала 23 міста. Цей місцевий уряд був ранньою федерацією з республіканськими принципами. Однією з видатних особливостей ліги була система представницького управління, з привілеями та зобов’язаннями, прямо пропорційними до класифікації міста. Його система обраних представників була унікальною в античному світі, і нею дуже захоплювались як в Античності, так і в наступні епохи. Насправді лікійська федеральна система пропорційного представництва уряду вплинула на конституцію Сполучених Штатів Америки.

Археологічна пам’ятка Сагалассос, Бурдур

Включені до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО у 2009 р.

Сагалассос знаходиться на відстані 120 км на північ від Анталії, на шляху до Іспарти. Район особливо гарний, оскільки надзвичайно близько розташоване озеро Егірдір з Турецького озерного краю. При візиті до Сагалассоса та Егірдіра також рекомендується відвідати Археологічний музей Бурдур, де представлені всі чудові статуї та фрагменти фризів. Завдяки бельгійським археологам, які розпочали тут роботу в 1989 р., ця місцевість стала основним осередком проведення розкопок. У Сагалассосі знаходиться, мабуть, єдиний старовинний фонтан, де ще можна пити воду зі стародавніх басейнів. Відреставрований Антонін Німфей — це монументальний фонтан, побудований за часів правління Марка Аврелія. Анатолійське походження міста пов’язане з хеттськими документами, що стосуються гірського місця Салавасса у XIV столітті до н. е. Місто процвітало в елліністичний та римський періоди. Це було найбагатше й одне з найважливіших міст Пісідії, що відігравало центральну роль в її історії. У місті є громадська лазня (терма) та руїни верхнього і нижнього міста. У нижньому місті збереглися руїни фонтанів і колонадна вулиця. У верхньому місті знаходиться агора з відновленим фонтаном римського імператорського періоду; героон із фризом із зображенням 14 дівчат, які танцюють; булетеріон; мацеллум, що є давньоримським відкритим ринком таких продуктів, як м’ясо та риба; а також театр.

Сагалассос розташований високо в західній частині Таврійських гір. Через значну висоту міста (1450–1700 метрів над рівнем моря) взимку тут може бути багато снігу. І навпаки, це чудове місце для відвідування влітку, коли майже завжди відчувається приємна прохолода.

Археологічна пам’ятка Перге, Анталія

Включені до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО у 2009 р.

Перге знаходиться на відстані приблизно 20 км на схід від Анталії, на головній дорозі до Аланії. Час заснування міста сягає бронзової доби. Назва «Парха» написана на табличці бронзової доби клинописним письмом, що документує угоду в XIII столітті до н. е. Ця назва асоціюється з пізнішою грецькою «Перге». Понад 70 років у місті успішно вели розкопки турецькі археологи, а музей Анталії зберігає всі дивовижні знахідки, виявлені у Перге. Завдяки цим детальним розкопкам місто дарує відвідувачам чудові та незабутні враження. Театр, стадіон, міські стіни, лазні, агора та колонадна вулиця оживляють стародавнє місто, створюючи відчуття подорожі у минуле та прогулянки вулицями живого міста. Перге прославився поклонінням Артеміді, храм якої стояв на пагорбі за містом і на честь якої відзначалися щорічні фестивалі. Коли відвідувачі входять до міста через ворота пізньоримського періоду, їх зустрічає широка площа, на якій височіють елліністичні вежі. Відразу зліва від них знаходиться чудовий фонтан, прикріплений до лазні. Римські лазні тут — це найкраще збережені римські лазні у Туреччині. Ви можете прогулятися по чудово збереженій колонадній вулиці, яка була колись оточена магазинами. Вулиця приведе вас до акрополя, з якого відкривається чудовий вид.

Мечеть Ешрефоглу, Бейшехір

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2011 р.

Мечеть Ешрефоглу розташована в Бейшехірі на відстані 90 км на захід від Коньї та 210 км на північ від Анталії. Місто Бейшехір — головне місто в Турецькому озерному краї, а озеро Бейшехір — третє за величиною в Туреччині. Бейшехір був столицею Ешрефідів (або Ашрафідів, з турецької Ешрефогуллари (Eşrefoğulları)), одного з анатолійських бейліків. Мечеть Ешрефоглу була побудована як частина комплексу в XIII столітті. Комплекс включає мечеть, могилу Сулеймана-бея та медресе. Через сім століть існування ця мечеть досі використовується для проведення регулярних служб. Дерев’яні колони зроблені з кедру, і згідно з усними переказами вони замочувались протягом шести місяців у озері Бейшехір перед тим, як використовувались у будівництві. У центрі мечеті є снігова яма, яка ще порівняно недавно була заповнена снігом із сусідніх гір. Цей сніг охолоджував мечеть протягом літа і забезпечував необхідну вологу для дерев’яної конструкції. У 2011 р. мечеть була включена до попереднього списку об’єктів Світової спадщини ЮНЕСКО. Для її включення до списку було надано таке обґрунтування: «Мечеть Ешрефоглу містить усі основні елементи ранньої анатолійської турецької архітектури, а її будівля є найбільшою, найкраще збереженою дерев’яною даховою мечеттю з колонами в ісламському світі».

Фортеця Мамуре, Мерсін

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2012 р.

Фортеця Мамуре розташована у Східному Середземномор’ї на відстані 6 км на схід від Анамура на головній дорозі від Анталії до Мерсіна. Це вражаюча фортеця, частково завдяки тому, що вона знаходиться безпосередньо на воді. Точна дата її спорудження невідома. Однак у написах на головній брамі (яка сьогодні не є головним входом для відвідувачів) зазначається, що фортеця була побудована у XV столітті Ібрагімом II Караманським, правителем династії Караманідів. Існуюча будівля свідчить про те, що фортеця була побудована на вершині укріплення римського періоду. Фортеця надзвичайно добре збереглася, і майже всі вежі, сходинки, мечеть та резервуари — у прекрасному стані. На західному подвір’ї можна знайти руїни турецької лазні (хамаму). Вхід до турецької лазні зруйнований, але інші частини все ще не пошкоджені.

Церква Святого Петра, Хатай

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2011 р.

Антіохія розташована в Східному Середземномор’ї, недалеко від сирійського кордону. Сучасне місто Антіохія, що знаходиться в провінції Хатай, завжди було осередком поєднання різних культур і цивілізацій. Антіохія, стародавня Антіохія, була створена правителями Держави Селевкідів. Це було важливе місто під час ранньої історії християнства, зокрема для Сирійської православної церкви та Антіохійської православної церкви. Перекази стверджують, що Святий Петро, також відомий як Симеон і один з Дванадцятьох апостолів Христа, був першим Антіохійським патріархом і заснував Антіохійську церкву, яка досі служить місцем паломництва. Найдавніші збережені частини будівлі церкви датуються IV або V століттям, зокрема частинки підлогової мозаїки та сліди фресок біля вівтаря. Тунель, що знаходиться всередині, виходить на гірський схил; як вважається, він був шляхом евакуації для християн у випадку облав і нападів. Вода, що стікає зі скель, розташованих поряд, збиралася для пиття і проведення обрядів хрещення. Цю ж воду пили відвідувачі і збирали, щоб передати хворим, але в результаті нещодавніх землетрусів її потік зменшився. Протягом Першого хрестового походу в XI столітті церкву було збільшено на кілька метрів. За наказом Папи Пія IX Брати Капуцини відновили церкву і перебудували фасад у 1863 р. Імператор Франції Наполеон III також зробив внесок у її відновлення. Церковний сад сотні років використовувався як кладовище. Всередині церкви також є надгробні плити, особливо навколо вівтаря. Церква була місцем поховання Танкреда, князя Галілеї, а також одним з трьох місць упокоєння мощей Імператора Священної Римської імперії Фрідріха Барбаросси, який помер у Третьому хрестовому поході.

Гастрономія, Хатай

Мережа креативних міст ЮНЕСКО

Хатай було визнано містом гастрономії Мережею креативних міст ЮНЕСКО у 2017 р. Розташоване на півдні Туреччини в серці Амукської долини місто Хатай відображає мультикультурну самобутність, успадковану завдяки своєму місцю знаходження на стародавньому Шовковому шляху. Місто Хатай було вхідними воротами на Шовковому шляху до Середземномор'я, а також протягом багатьох століть було центром торгівлі спеціями. Завдяки м’якому клімату регіон має надзвичайно багату флору, що дозволяє вирощувати лікарські й ароматичні рослини, які зараз забезпечують 60 % ВВП провінції Хатай. Міська рада Хатая разом з асоціаціями та громадськими організаціями проводить багато гастрономічних фестивалів і подій для просування різноманітної місцевої фуд-культури й агрокультури, серед яких Сільськогосподарська виставка Хатай (Hatay Agriculture Fair) і Фестиваль Хатай Кюнефе (Hatay Künefe Festival). Сприймаючи гастрономію як інструмент соціальної інтеграції, місто запровадило кілька ініціатив із забезпечення можливостей для жінок шляхом створення нових робочих місць. Крім того, за допомогою значної підтримки від місцевої влади у 2016 р. було створено заклад Down Café з урахуванням вимог соціальної інклюзивності, в якому всі працівники — це люди з інвалідністю або волонтери. Міська влада запровадила ряд політик і стратегій для подальшого захисту і просування різноманітної фуд-культури і багатої флори за рахунок фермерських ініціатив і мікрокредитування. Міська влада підтримує спеціалізовані організації, такі як Товариство кухарів і кондитерів, діяльність якого зосереджена на здоровому харчуванні, органічному сільському господарстві і безпечності харчових продуктів. Місто також сприяє навчанню фермерів з таких предметів, як садова терапія, пермакультура, високотехнологічне фермерство і біорізноманіття, щоб підвищувати обізнаність з питань екологічно безпечних продовольчих систем.

Стародавнє місто Аназарб, провінція Адана

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2014 р.

Місто Аназарб розташоване на відстані 30 км на південь від району Козан у провінції Адана. Протягом своєї довгої історії місто мало різні назви. У 19 р. н. е. місто Аназарб було засноване під час візиту римського імператора Августа. На його честь його було названо Цезарея. Сьогодні місто називається Аназарб і до нього легко дістатися від Адани. Після відвідування руїн, що розкидані навколо сучасного села Ділеккая, слід підготуватися до крутого підйому, адже у середньовічному замку, розташованому на вершині гори, також варто побувати. Вид на рівнину Чукурова, що простягається на всю місцевість, вражає. В Аназарбі безперервно проживали люди понад 2000 років, і місто відображає сліди культури багатьох визначних цивілізацій Анатолії: римської, візантійської, арабської, вірменської та османської.

Стародавнє місто Корікос, провінція Мерсін

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2014 р.

У провінції Мерсін, що простягається вздовж узбережжя Східного Середземномор’я, розташовано багато стародавніх пам’яток. Можливо, найбільш привабливим серед них є стародавнє місто Корікос (назва турецькою мовою — Kız Kalesi, що буквально означає «Дівочий замок»). Стародавнє місто розташоване на відстані 65 км від міста Мерсін поруч з північно-східною та південно-західною віссю, що досягає Элеуси Себасти на сході та Ценнет-Цехенем-Чекюклері (Cennet-Cehennem Çökükleri) на заході. Місто під назвою Корікос згадується Лівієм і Плінієм, і воно було важливим стародавнім портом та комерційним центром. Руїни стародавнього міста були розкопані протягом кількох останніх років, і було знайдено кілька пам’яток, у тому числі театр. Дві середньовічних фортеці — одна на узбережжі, а інша на острівці (Kız kalesi) — були колись з’єднані пірсом.

Тунель Веспасіана Тита, провінція Антак’я

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2014 р.

Тунель Веспасіана Тита — це водний тунель, збудований у часи римського правління. Він розташований у межах стародавнього міста Селевкія Пієрія біля селища Чевлик на відстані 35 км на південний захід від Антак’ї, історичного міста Антіохії. Під час ранньоримського періоду місто Антіохія процвітало і стало одним з найважливіших портів Східного Середземномор'я. Оскільки місто було під загрозою повеней через воду, що стікала з гір, і через замулення порту, який перестав працювати, римський імператор Веспасіан наказав збудувати систему водовідведення. Тунель, який було викопано у горі, мав відводити паводкові води, що загрожували порту. Система водовідведення ґрунтувалася на принципі закриття русла річки відвідною брамою і направлення потоків у напрямку моря через штучний канал і тунель. Будівництво почалося у I столітті н. е. і було завершено у II столітті н. е. На вході у перший тунель викарбувані імена Веспасіан і Тит, а нижче за течією в каналі є напис з іменем Антоній. Система водовідведення, що відображає ламану лінію, складається з дамби для відведення річкової води, короткого підвідного каналу, першої секції тунелю, короткого проміжного каналу, другої секції тунелю і довгого зливного каналу.

Есхаб-і Кехф Кюлліє (Eshab-i Kehf Külliye), провінція Кахраманмараш

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2015 р.

Есхаб-і Кехф («Сім сплячих отроків») — це відома в ісламі і християнстві легенда, що надихнула на будівництво кількох комплексів. Один з них — у провінції Кахраманмараш, знаходиться поряд із печерою на пагорбі Бенчілус (Bencilus), на відстані приблизно 7 км від району Афшин і 130 км від Кахраманмараша. Комплекс («кюлліє» (külliye)) складається з кількох будівель, зведених у різні епохи. Церква була збудована у VI столітті н. е. В період сельджуків було додано мечеть, караван-сарай та укріплені бараки. Пізніше, в період Анатолійського бейлика (емірата) Дулдакіра, з’явилася медресе (релігійна школа). На початку XVI століття було збудовано жіночу мечеть. За легендою семеро хлопців та їхній пес заснули у печері, щоб уникнути переслідування, та прокинулися через 300 років. Є кілька місць, де, як вважається, спали отроки; одне з найвідоміших — це «Грот сімох отроків» в Ефесі.

Театр і акведук у стародавньому місті Аспендосі, провінція Анталія

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2015 р.

Стародавнє місто Аспендос розташоване на відстані 40 км на схід від Анталії на річці Копрючай, яка в части Античності називалася Еврімедонт. Річка була відома у стародавні часи через Битву на Еврімедонті (у V ст. до н. е.) між греками та їхніми союзниками і Перською імперією Ксеркса I. Ця подія відома як перша битва, яка відбувалася одночасно на суші і на морі. Сьогодні це місце відоме в першу чергу завдяки чудовому римському театру, який не лише найкраще зберігся серед театрів римської епохи, але й був найдосконаліше спроєктованим театром того часу. Турки-сельджуки відновили стародавній театр майже через тисячу років після його будівництва, щоб використовувати його як караван-сарай і палац. Саме завдяки цій реконструкції театр зберігся до наших днів майже неушкодженим. Театр Аспендоса — це єдиний зразок стародавнього театру, в якому будівля сцени досі стоїть у повну висоту і в ній відсутні лише статуї в нішах. Інші важливі споруди — це велика базиліка, агора, фонтан, акведуки і дві унікальні сифонні системи, які викликають захоплення в археологів.

Стародавнє місто Кібіра, провінція Бурдур

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2016 р.

Місто Кібіра розташоване на північ від Лікії і було столицею провінції в районі Кібіратіс (Cibyratis), який існував як конфедерація міст, заснована в II ст. до н. е. У конфедерацію входили чотири міста: Кібіра, Бубон, Балбура й Ойніонда (Oinionda). Грецький географ Страбон зазначав, що мешканці Кібіри були нащадками лідійців, корінних жителів цієї частини Малої Азії. Відомо, що у конфедерації використовувалися чотири мови: лідійська, грецька, пісідійська і солимська. Місто Кібіра було останнім місцем в Анатолії, де можна було знайти сліди давно забутої в інших частинах регіону лідійської культури. Важливим джерелом доходу мешканців Кібіри була металургія. Місто карбувало свої монети із середини I століття до н. е. до часу правління імператора Галлієна в середині III століття н. е.

Мечеть Мінарет Ївлі, провінція Анталія

Входить до попереднього списку Світової спадщини ЮНЕСКО з 2016 р.

Мінарет Ївлі на фоні засніжених вершин Таврських гір — це однозначно найвідоміша споруда Анталії. Мечеть розташована біля головного входу до Калєїчі, стародавнього міста Анталії, і є визначною пам’яткою та символом міста. Мінарет Ївлі буквально означає «рифлений мінарет» і являє собою 38-метровий мінарет, прикрашений темно-блакитною плиткою. Сама мечеть була збудована в 1230 р. на руїнах старої церкви. У XIV столітті вона була зруйнована і молитовний зал був відбудований із шістьма куполами. Будівля є найдавнішим зразком багатокупольної мечеті в Анатолії. Мечеть відома своїм мінаретом, який було зведено за наказом сельджуцького султана Ала-ад-діна Кей-Кубада I, який правив з 1220 до 1237 р. Рифлений мінарет, що розташований окремо і має вісім рифлених секцій, — це унікальний зразок анатолійської турецької архітектури.